Та, остання Вітчизняна, кров, як воду пролила,
Щоб жадана перемога нам свободу принесла.
Покалічила, зламала душі, долі, майбуття.
Там батьки наші поклали ради нас своє життя.
В дні війни було все ясно: ворог, рідні, жаль та злість,
Як відлуння канонади, й гіркота невтішних сліз.
Досі не дає покою, тяжкі думи навертає
Радості та непокою. Все в минуле повертає.
Не дає спокійно спати потаємний ворог:
Заздрість, марнота, образи та на серці морок.
Хіба зараз всі щасливі, чи живемо вдосталь?
Не маємо перемоги над ордою досі.
Хто ж підніме нас, панове, подолає всіх катів?
Під чиїм знаменом, браття, переможем ворогів?
За дітей, за землю нашу кров святу уже пролив,
Вмер, на третій день воскреснув, шлях нам правдою світив.
Досі руку простягає, нам спасіння обіцяє,
Він завжди перемагає, все здолає, силу має.
Він невільників звільняє, та слабким допомагає.
Він до правди навертає, твій Христос тебе чекає.
ЕЛЕНА ШАБЕЛЬСКАЯ,
ВЕРХНЕДНЕПРОВСК УКРАИНА
Познакомилась с Отцом лично в 1995г. С 2001г. служу Ему редактором христианской газеты, с 2003г. - в тюремном служении. e-mail автора:shalena_04@mail.ru
Прочитано 4384 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Одинокая женщина... (Беседа вторая) - Сергей Сгибнев Я одна, - это страшно услышать от женщины;
Я один, - от ребенка еще страшней!
Не в пустыне, не в джунглях, в сумраке меркнущих....
Это страшно, когда ты один среди многих людей!
И одна лишь у нас надежда и упование наше - Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне.
(Пс.67:7)
